В історії людства є події, велич і значення яких не можна забути з плином часу. До таких безперечно належить перемога у німецько – радянській війні, в якій українці відіграли значну роль. Війна забрала мільйони життів, зробила дітей сиротами, а жінок вдовами. Майже 32 місяці вирувала війна на гайсинській землі, понад шість тисяч земляків не повернулись з війни, біля 10 тисяч мирних громадян були закатовані, розстріляні, тисячі юнаків і дівчат насильно вивезені на каторжні роботи до Німеччини, значна частина з них загинула.

У липні 1941 року німецько-фашистські війська окупували Гайсин і район. Вони чітко виконували вказівки Гітлера про знищення людей, особливо єврейського населення, і це видно на прикладі Гайсина: тут за роки навали населення зменшилося майже на 10 тисяч чоловік.

Одним із трагічних місць знищення людей стало урочище «Белендіївка» на околиці міста. Сьогодні це урочище вже в межах міста, а тоді в 1941-му, коли вдерлись фашистські нелюди, воно було за містом. Ніхто з гайсинчан і не думав, що глибокий яр карателі із зондеркоманди та їхні місцеві прихвосні перетворять на величезну могилу, місце страти мирних жителів не лише Гайсинського, але й сусідніх районів.

Кати зганяли свої жертви поодинці, групами й цілими колонами. 16 вересня 1941 року, наприклад, німці запропонували гайсинчанам переселитись в спокійніше місце проживання. Коли ж зібралося багато охочих, їх оточили озброєні гестапівці й погнали за місто, у «Белендіївку». Там групами по 60-75 чоловік заганяли в приміщення стрілецького тиру, відбирали документи, цінності й роздягали. Підганяючи групами до яру, дорослих розстрілювали з автоматів, а дітей кидали живцем. Як тільки була розстріляна перша група, усі переконались, що їх привели на страту. Піднявся несамовитий крик, ридання, велика кількість людей непритомніли. Хто намагався вирватися й утекти, того доганяла куля. Того дня було закатовано три тисячі громадян. Наступного дня все повторилося – загинула ще тисяча чоловіків, жінок і дітей.

Спеціальна комісія відразу після звільнення Гайсина 14 березня 1944 року розслідувала і описала трагедію жертв фашизму. Акт, що вмістився на кількох сторінках, не можна читати без сліз на очах. Акт підписали представник військової частини майор Горбунов, лікар Оржеховський, священнослужитель Зарасинський, мешканці міста Галузинський, Главацький, Шварштейн. Комісії довелось розкопати кілька могил, щоб встановити істину. Ось що зафіксували документи:

«За період німецько-фашистської окупації з 24 липня 1941 року по 14 березня 1944 року населення Гайсинського району Вінницької області зменшилось більше, як на 16 тисяч чоловік…

За час свого панування фашисти розстріляли, закопали живими, повішали, спалили на вогні і закатували більше 10 тисяч чоловік.

Розстріли мирних громадян фашистські варвари проводили за містом в урочищі під назвою «Белендіївка», в ярах, місцях звалки сміття, всіляких нечистот, на Гайсинських хуторах, в лісі на відстані 2-х кілометрів по дорозі до Гайсина. Серед розстріляних – 16 партизанів і підпільників із Гайсина, 50 – із Зятковець, десятки з Кіблича, Гранова, Михайлівки, Шури-Мітлинецької… По-звірячому тут закатовані підпільники А. Забіяка, П. Розуменко, Ф. Щерба.»

В  1955 році на місці трагічної загибелі людей було відкрито пам’ятник, який мав пірамідальну форму. На гранітному обеліску напис «Вечная слава павшим от фашистських извергов».

А 6 листопада 1978 року в урочищі «Белендіївка» відкрито меморіал у пам’ять про загиблих під час фашистської окупації району. Біля братської могили встановлено сім плат. На першій викарбувані слова «Вічна слава партизанам і підпільникам – мужнім синам і дочкам Вітчизни, закатованим німецько-фашистськими окупантами в роки Другої світової війни 1941-1945 рр.». А на інших – прізвища загиблих із Гайсина, сіл Михайлівки, Куни, Тимара, Шури-Мітлинецької, Ярмолинець… Так, тут поховані й ті, які не хотіли миритися з новим німецьким порядком, боролись в підпіллі, партизанських загонах.

Проходять роки…Все далі і далі відходять в історію ті чи інші історичні події. Але не зітруться в пам’яті народній героїчні подвиги синів і дочок нашого народу.

Тож, живі не забуваймо загиблих! Вічна їм пам’ять!